16 | 08 | 2017
ВДС бібліотеки
Послуги бібліотеки

Інституційний репозитарій



URAN

Facebook.com
Головна Блоги
Останні виставки
Останні новини
2017.04.27 07:44:26
Інформаційно-бібліографічний відділ

Журавлиний ключ

Знов квітують сади на полтавській землі,
Як завжди навесні, зачаровано й дивно.
Крізь негоди і відстані в рідні краї
Повертається пісня твоя журавлина.

І прозорим струмочком ллються пісні слова,
Джерело кришталеве – Україна єдина.
І, забувши буденне, душа ожива,
В височині небесній лине ключ журавлиний

То – широкі лани, світ життєвих доріг,
Різнотрав’я багате, що росте із любові,
Вишиванки яскраві – матерів оберіг
Розквітають у серці і в співучому слові.

Мерехтять понад Ворсклою вічні зірки.
Стала, мов наречена, у лузі калина.
І звучать задушевні українські пісні,-
То до нас повертається ключ журавлиний!

Наталія Шляхова 


  Полтавщина | весна | Журавлиний ключ
Коментарі 0Hits: 156  

2017.03.15 07:26:37
Відділ обслуговування навчальною і науковою літературою

Миттєвості війни

mit.voj«Миттєвості війни» — це спогади учасників антитерористичної операції, щоденники українських військових, ілюстрації художників і фотографії з поля бою, нариси, написані по гарячих слідах подій неоголошеної війни. Авторський колектив під керівництвом кандидата історичних наук Сергія Макарчука з минулої весни працював над збором та обробкою інформації для книжки, яка складається з чотирьох частин: «Герої не вмирають» присвячена тим миколаївцям, які загинули в АТО; у другий розділ увійшли спогади та нариси учасників антитерористичної операції; третій розділ — «Все для перемоги» — присвячений волонтерам, тим, хто і сьогодні допомагає бійцям. Розділ «Вітчизна пам’ятає» розповідає про нагороди, які захисники України отримали посмертно.

У книжці читач знайде розповідь про першу жертву «зелених чоловічків» у Криму — офіцера Сакської авіаційної бригади майора Станіслава Карачевського, про майора 79-ї ОАЕМБр Сергія Кривоносова, з позивним «Граніт», який ціною власного життя врятував побратимів. Тут і трагічна історія «кіборга» Віктора Ковальчука, історія повного кавалера ордена «За мужність» Павла Чайки, «кіборга» Сергія Танасова, історія миколаївського археолога Олександра Смирнова, журналіста Олександра Терещенка та начальника податкової інспекції Юрія Степанця (нині — заступник міського голови міста Миколаєва), які покинули свою роботу й пішли захищати Батьківщину, та ще сотні історій Героїв, які захищали та продовжують захищати Україну від російських найманців.

Ця книга розповідає про війну. Про фронтову дійсність – жорстоку та криваву. Багато людей в нашійкраїні за ці два з половиною роки ще не усвідомили, що іде війна: вони живуть звичайним життям. Це і добре і погано. З одного боку, поки одні люди ризикують життям на передовій, інші працюють, відпочивають, живуть у звичайному ритмі. З іншого боку – саме дякуючи нашим солдатам, ми всі можемо жити під мирним небом. Кожна сторінка цієї книги проникнута болем.

Така література розповідає правду про війну. Саме такі книги має читати наша молодь для виховання почуття патріотизму та громадянського обов’язку на реальних прикладах. Однак читати сторінки цієї книги складно. Це правда про війну. А окопна правда рідко буває красивою, як в кіно. Тому треба підготувати себе морально для читання подібної літератури. Але все-таки її потрібно читати. Ця книга є у читальній залі нашої бібліотеки  і ми радимо вам взяти її і прочитати. 

Бакум Наталія.


  ювілей | герої. | війна | читання | книга
Коментарі 0Hits: 230  

2017.03.15 06:47:33
Відділ автоматизації та електронної обробки документів

Історія про «НЕБО»

До нас дійшло лише дев’ятнадцять його поезій, а визнання Михайлові Миколайовичу Петренку (1817-1862) як поету, поету-романтику, принесла поезія “Небо”, яку було покладено в основу всесвітньо відомої української пісні-романсу…

divlusjana

У трактуванні життєпису Михайла Петренка існують і, вірогідно, будуть ще довго існувати різні погляди та думки, що суперечать або взагалі заперечують одна одну, оскільки обмаль документально підтверджених фактів, а на додачу – впродовж майже двох століть інформація про поета не виносилась на широкий загал, залишалась, як то кажуть, за кадром...

14 березня 2017 року викладачі, студенти та співробітники ПУЕТ мали змогу переглянути документальний триптих, присвячений постаті Михайла Петренка, та поспілкуватися з його авторами – Шакіним Миколою Івановичем та Щибрею Леонідом Івановичем.

Леонід Щибря розповів про свої пошуки та знахідки документів до біографії й творчості Михайла Петренка, про пошуки портрета поета, бо достовірне його зображення поки що невідоме дослідникам-літературознавцям. Також Леонід Іванович зазначив, що на сьогоднішній час відомо лише дев’ятнадцять віршів Михайла Петренка, але це не означає, що він написав лише їх, бо знаходяться нові вірші, листи, документи, зокрема, нещодавно віднайдено рукопис віршованої драми «Найда» (екранізацію якої було представлено в документальному триптиху).

Співробітники відділу обслуговування навчальної і наукової літератури підготували книжкову виставку, яку всі бажаючі могли переглянути, а наостанок гості подарували бібліотеці ПУЕТ книгу авторства Леоніда Щибрі та Леся Ісаєва «Отаман Савонов», яку незабаром можна буде взяти на науковому абонементі бібліотеки.

І ще одна історія про НЕБО… Коли в далекому 1962 р. Радянський Союз запустив на навколоземну орбіту новий космічний корабель “Восток-4”, його вів всесвітньо відомий космонавт-українець, Павло Романович Попович. Пролітаючи над рідним краєм, попри заборону центру керування польотом на довільний витік інформації із космічного корабля, Попович самочинно вирішив вийти в ефір із привітанням до землян… «Співати я завжди любив, мав, як мені казали, рідкісний голос – драматичний тенор, і навіть кілька консерваторій мене запрошували до себе. Але авіація, космонавтика для мене були понад усе. Перша українська пісня залунала у космосі ще у 1962 році, коли я літав із Ніколаєвим. Ми ввімкнули всі передавачі на Землю, і я заспівав: «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, чому я не сокіл, чому не літаю...»». Павло Романович був людиною емоційною, мав чудовий голос, і тому його привітання з космосу прозвучало в пісенній формі. І полинула через ефір до землі, до всього безкінечного простору знаменита українська мелодія. На землі в центрі польотів розпочалася паніка. За практикою тодішніх компетентних органів, розпочали пошук “винних”. Та було вже пізно. Пісня (вперше в історії!) за лічені секунди стала надбанням всього людства і полинула в космічну глибінь!..

Світлана Гришко


  Михайло Миколайович Петренко | НЕБО | поезія | Попович
Коментарі 0Hits: 245  

2017.02.22 07:35:38
Відділ комплектування та наукової обробки літератури

Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала світові багато геніїв. У лютому день народження геніальної поетеси Лесі Українки, у поетичному слові якої відбилася вся глибина і самобутність її особистості.

Звичайно її твори ми перечитували не один раз, вивчали в школі, але кожного разу відкриваємо для себе щось нове у її творчості. Наприклад, про її єдиний вірш, написаний російською мовою, дізналися випадково.

За спогадами сестри Лесі Українки Ізидори Косач-Борисової, одного  осіннього вечора серед гостей поетеси був присутній російський письменник українського походження Григорій Мачтет, який сказав Лесі: «Вы замечательная поэтесса, но ваш талант исчерпывается малоросским наречием. Боюсь, по-русски у вас так хорошо не получится…»

Знаменита Леся Українка, яка дійсно ніколи не писала російською мовою, вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою та італійською мовами,   попросила півгодини і вийшла в другу кімнату. Гості з нетерпінням чекали… Рівно через півгодини присутні слухали …ні, не вірші. Це був шедевр, блискучий експромт – єдиний вірш російською, який буде входити до всіх збірок поетеси, скільки б не минуло років. Такі творіння вічні.

 nikotiana


Impromptu

Когда цветет никотиана*.
И точно светит из тумана,
Как будто падшая звезда,
Вся бледная от тайной страсти,
Все вкруг становится тогда
Покорно непонятной власти.
И если вы тогда вдвоем
И возле вас сияют очи, –
Горя таинственным огнем,
Как отраженье звездной ночи,
И голос милый вам звучит,
Как будто в тишине журчит
Струя волшебного фонтана,
Бегите прочь от этих чар,
Они зажгут в душе пожар,
Когда цветет никотиана.
Когда цветет никотиана,
Все, все тогда полно обмана,
Опасна ночи тишина,
Как то затишье роковое,
Когда коварная волна
Хранит молчанье гробовое.
Вот-вот нахлынет звуков рой
И встрепенется мысль, как птица,
И вспыхнет в темноте порой
Воспоминания зарница,
Как будто неизвестный друг
Страницы развернет вам вдруг
Давно забытого романа, –
О, если дорог вам покой,
Не прикасайтесь к ним рукой,
Когда цветет никотиана.

*Нікотіана – отруйна однолітня рослина сімейства пасльонових з міцним стійким ароматом, що особливо пахне на заході сонця. Цвіте впродовж червня-жовтня.

Н. Кирса, О. Пальчик

 


  Леся Українка | поезія
Коментарі 0Hits: 214  

2016.11.24 12:47:21
Інформаційно-бібліографічний відділ

ГОЛОДОМОР

Похмуро-сірий дощовий світанок
Притихшому селу віщує ранок.
Не чути півнів, скрізь тривога та розор.
Панує тільки тут страшний голодомор.

Чорна земля і чорні люди,
І серце завмирає в грудях.
Який той звір, що пожирає всіх:
Здорових молодих, старих, малих?

І хлів порожній, не бувало гірше,
Немов на цвинтарі, у хаті мертва тиша.
Лише зажурені і, ледь живі, батьки,
На лаві зголоднілі дітлахи.

«Подайте, мамо, хоч краєчок хлібця!»-
І смуток розливається по вінця.
Змарніла мати набира в чавун води,
Готує їжу з висівок і лободи…

На цій землі родючій і безцінній
Перетворились люди в тіні.
Там, де цвіли садки вишневі,
Данину смерть збирає щомиттєву.

Ой, людоньки, у чому ж та провина,
Що мариться у темряві хлібина?
Вам, щедрим хліборобам споконвічним
Без сповідання йти у темну вічність?

Бо брата зрадив брат, не пожалів,
Безжально він усе зерно згноїв.
А ще верхівці докладав з порогу:
«У нас народа еще много!»

Порожні очі вікон, дошками забитих,
То – свідки грабежів і розстрілів невинних.
То – мертві з напівмертвими в одній підводі,
Яких зариють разом на чиємсь городі.

О, Боже, зглянься ти на ті тортури,
На душах мертвих там будують мури.
Спаси і збережи людські життя,
Бо звір отой не знає каяття.

Квіт нації безповоротно гине,
І плаче, стогне Україна…
Та закарбовується пам’ять навіки
Про ті тридцяті болісні роки.

Н. Шляхова


  Голодомор | хліб | геноцид
Коментарі 0Hits: 249  

2016.10.12 12:01:14
Інформаційно-бібліографічний відділ

Лес

осінній ліс 

Мне хочется в теплую осень,
Мне б в чащу лесную попасть.
В сосновом раздолье, ну очень,
Хочу на полянке упасть.

О будничном думать не стану,
Услышав в ответ тишину.
А просто войду, как в нирвану,
И грусть я свою обману.

На мягком ковре – паутинка
И ловкий смешной паучок.
Сияет алмазом росинка,
Дрожит, как паучий бочок.

А рядом в иголках и шишках
Приметный такой бугорок…
Таинственной прелести слишком:
Да, здесь поселился грибок!

Повсюду – пушистые ветки.
Ах, как же они хороши!
И только сороки-кокетки
Шумливо стрекочут в тиши.

Душа отдыхает в покое.
Не нужно здесь лишних словес.
Я радуюсь вместе с тобою,
О, мой благодатнейший лес!

                                                             Наталія Шляхова


  осінь | Ліс
Коментарі 0Hits: 249  

2016.09.29 07:15:44
Відділ обслуговування навчальною і науковою літературою

Ми придбали  книгу, яку очікували мільйони!!!

Аэропорт

Роман «Аеропорт» був написаний російським журналістом, перекладачем, фотографом і письменником Сергієм Лойко. Книга присвячена подіям, що відбувались на території донецького аеропорту в 2014 році.«Аеропорт» C.Лойко прочитати варто кожному, хто з завмиранням серця слідкував за трагічним розвитком подій в аеропорту Донецька. Після десяти місяців боїв та попри численні перемир’я, Краснокам’янський аеропорт лишався тією самою зяючою воронкою смерті цієї безглуздої війни. Воронкою, яка щоденно пожирає, не пережовуючи, все, що туди кидають обидві армії, — танки, бронетехніку й людей, — і постійно вимагає нових жертвопринесень.

Кіборги, як називали їх вороги за нелюдську живучість і впертість, боролися так, наче в цьому проклятому Аеропорті вирішувалася доля війни. Насправді ніхто з них не міг до пуття пояснити, навіщо він проживав тут кожен свій новий день, як останній, навіщо воював так несамовито. Зрештою, якщо відкинути всі штампи й кліше, їхні власні пояснення переважно зводилися до такого: я б’юся, бо я б’юся…

Командування орків (так їх називали кіборги за масову знеособленість, за неможливість зрозуміти, навіщо вони тут і чого добиваються) вважало, що Аеропорт треба взяти за будь-яку ціну, щоби «вирівняти лінію фронту» під час чергового «перемир’я»…

«Аеропорт» — це головна книга про війну, якої не мало бути і про героїв, які хотіли жити, але вмирали… Це не хроніка і не розслідування, а художній нарис, заснований на реальних фактах. У книзі багато персонажів, багато переплетених драматичних сюжетних ліній. Роман не тільки і не стільки про війну. Він і про любов, про зраду, пристрасть, ненависть, лють, ніжність, відвагу, біль і смерть. Тобто про наше сьогоднішнє й учорашнє.

 Прочитавши, поділіться своїми враженнями...

Архіпова Світлана


  читання | війна | книга | аеропорт
Коментарі 0Hits: 272  

2016.07.13 09:54:31
Відділ комплектування та наукової обробки літератури

Мова - унікальне явище в житті людини і суспільства. Мова - душа кожної національності, її найцінніший скарб. Кожен із нас має гордитися своєю чудовою українською мовою, адже вона того варта. Ось так написала про нашу рідну мову Віолетта Дворжецька:

 Мелодійна, милозвучна,
Різнобарвна, точна, влучна
Мова українська.
То лірична, то повчальна,
То, як пісня величальна, 
Мова українська.
Загартована в неволі,
Піднімалася поволі
Мова українська,
Відродилась і зміцніла,
Заспівала, задзвеніла
Мова українська.
Ніжна пісня, щире слово -
Вічно юна, вічно нова
Мова українська.
Ти для нації - начало,
Як же довго ти мовчала,
Мова українська.
Самостійна, незалежна,
І багата, і безмежна
Мова українська.
Тож неси по світу славу
Української держави
Мова українська!

Пальчик Олена


  мова
Коментарі 0Hits: 325  

2016.05.13 13:24:49
Інформаційно-бібліографічний відділ

ПУЕТ

ПУЕТ-55!

Весенней дымкою одет,
Ликует Университет.
От ПКИ и до ПУЭТ
Сияет долгий яркий свет.

Ведь за свои пятьдесят пять
Сумел на ноги твердо встать.
Непрост сквозь тернии полет
И достижение высот.

Здесь масса творческих идей,
Нелегкий важный труд людей.
Здесь задают студенты тон,
И мудрый опыт покорен.

Вершины знаний здесь чисты,
И крепки с практикой мосты.
К тому же каждому дано
К признанью прорубить окно.

Увидеть будущее в нем
И наш растущий общий дом.
В расцвете лет и полным сил
Прекрасный дружный коллектив.

И поименно тех назвать,
Кто у истоков смог стоять.
Кто создавал и кто творил,
Науку кто боготворил.

Кто и за совесть, и за честь
Учил и нес благую весть,
И кто за столько славных лет
В истории оставил след.

Итог работы, он таков:
Ведь тысячи выпускников
С уменьем, верой, как должны,
Поддерживают честь страны.

Что ж, Альма-матер, так держать!
Тебе сегодня пятьдесят пять.
Живи и здравствуй много лет,
Наш славный университет!

Наталія Шляхова


  ПУЕТ | ювілей
Коментарі 0Hits: 301  

2016.04.13 06:08:50
Відділ обслуговування навчальною і науковою літературою

Станом на 2002 р. найменшою у світі вважалася книга "Хамелеон" А.П. Чехова розміром 0,9 х 0,9 мм. Вона містить 30 сторінок по 11 рядків тексту на кожній, 3 кольорові ілюстрації. Книга була видрукувана і переплетена у 1996 р. у м. Києві.Пізніше, завдяки бурхливому розвитку нанотехнологій, вчені-фізики з Канади створили книжку розміром 0,07 х 0,1 мм. Називається вона - "Teeny Ted from Turnip Town". Книга складається з 30 керамічних мікротаблічек, що використовуються замість паперу, а сфокусований пучок променів іонів гелію (діаметром 7 нанометрів) використовувається замість чорнила. І щоб прочитати її, потрібен електронний мікроскоп, здатний збільшувати у 8000 разів.Дванадцять самих маленьких книг світу вміщаються в одній столовій ложці. Серед них є мініатюрне видання Корану, словник англійської мови на 12 000 слів і Конституція Франції.

Раніше найбільшою книгою у світі вважалася "Суперкнига", розміри якої становили 2,74 х 3,07 метра. Вага цієї книги - 252,6 кг і налічуває вона 300 сторінок. "Суперкнига" була видана в Денвері (штат Колорадо, США) у 1976 р. Проте в 2004 р. в Росії видали книгу під назвою "Найбільша в світі книга для малят". І хоча в ній всього 4 сторінки і 12 віршів для дітей, ця книга має воістину значні розміри. Висота книги становить 6 метрів, ширина - 3 метри, а вага цієї книги-гіганта - 492 кг.

Найдорожчою книгою, що знаходиться в приватних руках, є так званий "Лестерський кодекс". Інша її назва - «Трактат про воду, землю і небесні тіла", створений Леонардо да Вінчі. У 1994 р. її купив за 24 млн доларів знаменитий засновник компанії "Microsoft" Білл Гейтс. Книга являє собою збірник думок, знахідок і висновків Леонардо да Вінчі на різні теми. Сама книга - це всього 18 пергаментних сторінок, скріплених між собою, причому прочитати таку книгу можна тільки за допомогою дзеркала.

Найтовстішою друкованою книгою у світі є WIKIPEDIA. Вона являє собою збірник статей з мережі Інтернет, що її любитель книг Роб Метьюс вирішив надрукувати у вигляді одного тому. Таким чином, паперова версія цієї книжечки склала 5000 сторінок.

 Бакум Наталія


  книга | інформація | знання | читання
Коментарі 0Hits: 366  

2016.03.22 07:16:47
Відділ автоматизації та електронної обробки документів

Ірина Савка. «Осиний мед дикий»

 

 

 

 

Чи розуміємо ми, що подеколи Слово – спасенне?

Не стільки для відчуттів, як для розуміння,

ЩО з нами відбувалося – відбувається – і має відбутися?!

Марія Матіос

2013 року у Видавництві Старого Лева з’явилася збірка новел Ірини Савки «Осиний мед дикий», щира та відверта.

До моїх рук ця книга потрапила влітку 2015. Замовляючи чергові новинки від Видавництва Старого Лева, в розділі Розпродаж я знайшла посилання на це видання, зацікавилась анотацією та й ціна приємно вразила… Спершу цю книгу взяла до рук моя мама, прочитала, як то кажуть на одному диханні, потім читала та перечитувала я, читала, плакала…потім брали знайомі, колеги…

«Цей тонкий, ніжний і нещадний літопис в інтерпретації Ірини Савки у певні моменти то прискорював, то стишував моє серце, змушував сміятися і тамувати сльози водночас,– у передмові до книги пише Марія Матіос. – Невигадані людські історії під пером чутливої і дуже уважної до життя жінки ожили голосами і краєвидами, зигзагами доль і сердечністю викладу. Ці короткі, майже скупі оповіді, в яких клекочуть стефанківські пристрасті та гаряча українська історія разом із сьогоденням, ніби водномить зійшли із гір високого людського духу і підлої ницості, непоказної щирості і лютої неправди. У цих образних та мінімалістських історіях сконденсовано цілі саги УКРАЇНСЬКОГО життя. Іноді здавалося, що ця незнайома мені жінка – Ірина Савка – моя посестра і співавторка…» Як на мене, дорогого вартують ці слова знаної майстрині художнього слова, авторки «Солодкої Дарусі», «Майже ніколи не навпаки», «Черевичків Божої Матері»…

Ірина Савка за освітою музикант і ніколи не писала оповідань…«Я не збиралась бути письменником, – говорить вона, – але ті історії, які були закладені в мені ще з мого дитинства, треба було виштовхнути на поверхню… Дякую Богу за те, що забрав у мене спів, тому що була пов’язана з ним усе життя, а вклав у руки перо. Коли з’явився вільний час, захотілося віддати данину тим, котрі про себе вже не заявлять, не напишуть, хтось про них теж не мовить. Вийшли такі правдиво доповнені історії, де домислу та правди порівну… Пам’ятаю це все з розповідей моїх рідних. Часом навіть уночі, дорогою кудись сюжет просто ліз у голову. Потім приходила додому та мусила його записати…Ці оповідання, як мої пізні діти. Їх багато, вони дрібненькі, але найдорожчі мені.»

В збірці три розділи та вісімдесят дев’ять новел, в яких багато ліричних замальовок, колядок, співанок, віршів, що линуть з глибин серця нашого народу.

Перший розділ «Білі полотна», за словами Оленки Кравчук («Друг Читача»), сповнений духом села, духом свята, духом доброти та невинності, в ньому дитячі радощі та турботи. Ірина Савка змальовує світ, в якому зростали наші бабусі й дідусі, показує звідки походить наше коріння. Різкий контраст другого розділу «Червона нитка» змінює світосприйняття і переносить нас в інший часовий простір, де вже так багато болю… Біль матерів за втраченими синами, яких пестили, викохували, вимолювали... Біль селян-господарів, в яких забрали все та вигнали на колгоспне поле… Біль за втраченим коханням, яке не змогло виправдати омріяних надій на особисте щастя… Біль зради, яка обпекла серце та витрусила душу… Біль спогадів за молодістю, яка промайнула так швидко, що й ніби не було… У цьому розділі стільки того болю, що для радості залишаються самі крихти. Новели у трерьому розділі «Божі квіти» доповнюють попередні. Деякі з них сягають і нашого часу. Тут людська доброта та ненависть, вдячність та зневага, материнська радість та сльози, любов та зрада. Все як у житті, бо ці оповідання і є життям.

Коли 1 листопада на сторінці Любові Якимчук у Facebook прочитала: «1 листопада 1939 року Західна Україна була приєднана до решти України, яка тоді скорочено називалася УРСР. І подосі Західна Україна мало відає про те, що було з рештою України за той час, коли вони не були разом, і часто помилково називає цю решту України Східною, навіть не розбираючись у деталях. Уже на той час на не-Західній, розстріляли інтелігенцію, розкуркулили та виморили голодом селян, а Академія наук втілювала в життя московську інструкцію з наближення української мови до російської. Терор породжував страх і мовчання – ідеальні методи до винищення пам’яті (історичної, родинної, пам’яті мови). І так само не-Західна мало відає про свою частину тіла, яку довго від неї ховали. І ніхто не спитає один одного: а що ти робив, поки наді мною ставили експерименти, а ти, чому не допомагав, поки ми тут університети і церкву ховали в підпіллі, чи не потрібна тобі церква й університети? А я навіть не думав, чи потрібна, а думав, як би не назвали ворогом народу (дорівнює "розстріляли")…»… отже, коли прочитала цей допис, то відразу пригадала прочитану влітку збірку новел Ірини Савки, як і пригадалися мені читані раніше твори Марії Матіос.

Не обов’язково шукати в підручниках з історії що там і з ким було – беріть до рук книги, читайте, плачте, передумуйте, переповідайте, а ще питайте у батьків, дідусів та бабусь… відкривайте людські долі, які знайшли спокій на сторінках життя.

P.S. Незабаром книга з'явиться й у фонді нашої біблотеки.

Світлана Гришко


  
Коментарі 0Hits: 364  

2016.02.12 12:06:30
Відділ комплектування та наукової обробки літератури

Книжка – це як ложка, молоток,
колесо чи ножиці. Один раз винайшли –
і покращити вже неможливо.
Умберто Еко

Найбільш поширений стереотип сприйняття бібліотеки у сучасному суспільстві – навіщо ходити до бібліотеки, якщо всю необхідну інформацію можна знайти в Інтернеті. Дійсно, останніми роками у вільному доступі є безліч електронних книг, які поступово витісняють паперові видання. Електронна книжка має певні переваги, а саме: компактність (електронний пристрій може вмістити сотні книг), менша вага та розміри (простіше транспортувати), можливість повнотекстового пошуку, економічність (низька вартість або безкоштовне завантаження) тощо.

У наш час комп’ютерних технологій і швидкісного Інтернету паперовій книжці пророкують незавидне майбутнє. Адже багато наших сучасників читають тексти з моніторів різноманітних ґаджетів, а друкована книга часто сприймається як пережиток минулого. Однак, за даними соціологічних опитувань, переважна більшість українців (73%) вірить у вічність друкованої книги, а 30% - надають перевагу електронній. Поки що в Україні друкується та продається більше паперових книг, ніж електронних. Отже, книги електронні та друковані мають співіснувати, обидва типи поки що потрібні й необхідні. Людство не вперше переживає зміну носіїв, технологій фіксації і поширення інформації. Книжки не зникають, вони просто змінюють свій формат. Так само потрібно змінитись і бібліотеці. Сучасна бібліотека - це не установа, яка тільки зберігає книжки, бібліотека повинна стати відкритим простором, мультіресурсним центром інформації та спілкування для існуючих і потенційних користувачів.

Бабенко Ю.


  бібліотека | електронна книга
Коментарі 0Hits: 345  

2015.12.04 11:56:52
Інформаційно-бібліографічний відділ

Мій храм – моя бібліотека

Есе

Осінь… Неначе журавлі в небі, летять роки у вирій мого життя. «Курли-курли…» – відлунюється в серці. Сріблясте павутиння бабиного літа вплітається у волосся, а холодний осінній дощик так і норовить залишити на щоках вологий слід. Ось вітер-пустунець розганяє важкі чорні хмарини, і на землю сонячним мереживом ллються мої спогади…

Осінь… Здається, що йду великим яскравим килимом із листя, пухнастих хризантем та здалеку помітних червоних китиць калини. На душі так радісно і водночас бентежно. І ось я на порозі свого храму – Бібліотеки! Навкруги – знайоме оточення і особливий затишок, своя дивовижна аура. Виблискують, мов запалені свічки, корінці книжок, каталоги стоячи зустрічають тебе із широко відкритими очима, столи зі стільцями наче ласкаво запрошують: «Давайте разом присядемо і поринемо у чудовий світ пізнання!» На стіні – портрет Тараса Григоровича, який суворо поглядає з-під густих брів і наказує: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…»

І тебе, справді, огортає якесь незрівнянне відчуття важливості цього місця, потрібності цієї справи. Бо ти ж, насправді, у храмі знань, світла, науки, а тому треба молитися за його чистоту і майбуття… Молюся, щоб не канула у вічність наша професія, щоб доля була прихильною до мене і моїх колег, щоб процвітали і наша Полтавщина, і вся Україна…

Осінь. Уже тридцять друга з того часу, як уперше увійшла до бібліотеки Полтавського університету економіки і торгівлі як бібліограф. З тих пір багато змінилося: і люди, і техніка, і саме життя. Але незмінним залишилося моє ставлення до своєї другої домівки, до найкращої бібліотечної сім’ї, з якою була і в радості, і в горі всі ці роки.

І знову осіннім золотавим килимом поспішаю до моєї Бібліотеки, а десь високо у небі ледь чутно журавлі прощаються з рідною землею: «Курли-курли…»

Наталія Шляхова


  бібліотека | осінь | університет
Коментарі 0Hits: 388  

2015.11.26 11:17:28
Відділ автоматизації та електронної обробки документів

Любов Якимчук. "Абрикоси Донбасу"

"Однією з найпомітніших поетичних новинок 2015 року стала книжка поетки Любові Якимчук «Абрикоси Донбасу» (надрукована у «Видавництві Старого Лева»). Стала великою мірою через трагічні обставини, за яких кожен «донбаський голос» дістає особливу увагу, але зовсім не тільки через них — книжка справді цікава, яскрава і концептуальна… У часи, коли багато українців знайомляться з цим регіоном і всілякими його нюансами у дуже специфічний спосіб, такий «поетичний Донбас» справді має чимале значення… і, мабуть, символічно, що все це видано саме у Львові...," - Олег Коцарев, День.

Любов Якимчук. Абрикоси Донбасу

Любов Якимчук - https://www.facebook.com/iakymchuk

Любов Якимчук: «Про війну вірші можуть бути лише голі, як дроти без ізоляції, дуже прості та без надмірних кучерявостей, але із чіткими деталями. Ці вірші мають бути як злочин, про який соромно згадувати, вони – як ці щоденні вбивства без прикрас, неприємні болючі вірші – як допити заручників, яким ставлять банки на живіт, яких ґвалтують, у яких стріляють. Вірші, як мешканці в окупованих містах, яким нема куди втікати і яких ніхто не рятує від перманентної загрози їхньому життю. Про війну – криваві та смердючі вірші. Поезія, що розкладається, але яка ще не розклалася. Розкладена поезія – це вже смерть, а нам треба жити, але жити усвідомлено. Мінімум метафор, більше мовчання, більше того, що не вкладається в слова. Якщо вже чинимо злочин, то усвідомлено. Такі тексти мають бути як сама війна, у якій ми не завжди можемо встановити хід подій, але за наслідками (розкиданими тілами та розлитою кров'ю) ми знаємо, що тут щось сталося. Це може додати поезії мовчання або натуралізму, і з поміж цих двох я вибираю мовчання».

"Беручи до рук чергову поетичну новинку від Старого Лева, в принципі, очікуєш на якісне видання. Але цього разу отримуєш не просто непогану збірку, а книгу, яка б’є під дих. Над просто хорошою літературою іноді можна задрімати, думаючи паралельно про щось своє. З «Абрикосами Донбасу» я не змогла заснути навіть серед глибокої ночі, аж поки не дочитала до кінця…", - Олеся Мамчич, ЛітАкцент.

…моє знайомство з поезією Люби Якимчук сталося завдяки Видавництву Старого Лева – наприкінці весни на сайті у рубриці Вірш дня було опубліковано її Молитву. Не знано скільки голосів на дню проговорюють-промовляють-прочитують ОТЧЕНАШ – одні й ті самі слова, але слова щоразу сповнені різним змістом…

…зачепила… запала…. Зараз багато гарної української поезії, справжньої, самобутньої… Коли було проанонсовано вихід у друк Абрикос Донбасу, не зважилась придбати для себе, а й на краще – бо залишилась би книжечка просто книжечкою на поличці, і коли би дійшов час до неї невідомо… саме приїзд Люби Якимчук до Полтави спонукав не просто взяти до рук книгу, не просто погортати сторінки, а почати читання – від початку, від передмови… й далі, далі, далі… чи то червона нитка Оксани Йориш винна, чи то просто зустріч з автором та енергетика Люби, жіночної, тендітної, й енергетика її віршів, зовсім не схожих на неї, як на перший погляд (5 листопада Любов Якимчук презентувала свою книгу в Полтавському національному педагогічному університеті)…

А ось слова головного редактора «Видавництва Старого Лева», у якому вийшла книга Люби Якимчук, Мар`яни Савки: «Десь би вони вже мали скоро достигнути – зацвісти, зав’язатися і достигнути, абрикоси зі шматочками вугілля замість кісточки. Абрикоси Донбасу – з дерева дитячої пам’яті, з дерева викраденого дитинства. Падають на землю і котяться, котяться безнастанно, як піщини часу у велетенській клепсидрі, переповнюють окопи і шанці, блокпости і порожні школи, сади і покинуті будинки з чорними більмами замість вікон, потрапляють в затоплені шахти і гарматні жерла, проникають в судини і кров, циркулюють цілою країною. Як вірші Люби Якимчук, вірші, які вибухають у свідомості і розривають світ на мільйони нерівних пазлів, які за логікою речей неможливо допасувати, так само як годі шукати звичайної логіки в руйнації, яку несе війна. З цих нерівних пазлів витворюється дивна картина – водночас знайома і сюрреалістична, так буває, коли звичні речі набувають нових несподіваних сенсів. Коли міста і слова розкладаються на частинки, які вже не стануть одним цілим. І сльози «стають сіллю кам’яною». А все твоє дитинство раптово й нестримно дорослішає...Частини цих віршів не було б, якби не Майдан, не війна, не шалена деструкція всього, що було твоїм, належало тобі. Ці вірші були б інакшими, якби авторка народилася деінде, а не там, де зараз лінія вогню. Від них можна було б заховатися і не читати, так як ховаємося від новин про щоденні втрати, про вантажі 200 і 300. Бо в зоні болю перебувати як мінімум дискомфортно. Можна було б удати, що такої книжки немає. Але ось вона, реалізована, втілена в папір, у фарбу, у пронизливу графіку. Можна було б її не читати – і не спізнати болісної насолоди від віршів, які проростають корінням у тлін і впираються кронами в небо, кричать і моляться, і свідчать. Це книга віршів, які не лише проникають у душу, а й продирають нутро. Вони залишають наскрізні отвори у свідомості, крізь які прозирає та реальність, від якої хочеться затулитися долонями. Ці «Абрикоси Донбасу»достигають цілком в пору і смакують водночас гірко і солодко. І я маю велику надію на те, що ця книжка своєю напругою, болем своїм не залишить нікому шансу на байдужість."

Раджу проЧИТАТИ… Просто прочитати та відчути...

P.S. Полтавська битва. Любов Якимчук.

Світлана Гришко


  книга | Абрикоси Донбасу | Любов Якимчук
Коментарі 0Hits: 444  

2015.11.17 12:44:13
Відділ обслуговування навчальною і науковою літературою

1. У книгах найкраще систематизована інформація.

Книга дозволяє краще інших джерел інформації (зокрема, Інтернету) систематизувати нову інформацію. Це дуже важливо як ви вже, сподіваємося, зрозуміли. Фрагментарні знання – це звичайно в якихось моментах і добре, проте тільки системність інформації дозволяє користуватися цими знаннями протягом всього свого життя, а не тільки в одному конкретному випадку.

2. Книги дозволяють вам глибоко вивчити те, що вас цікавить.

Коли людина працює, то, як це буває в більшості випадків, вона вважає, що  вже досить знає, щоб можна було з зневагою ставитися до навчання. Однак, така людина глибоко помиляється. Вся справа в тому, що, швидше за все, ця людина отримала лише «айсбергові» знання, тобто знання, які лежать на поверхні. Однак, той, хто володіє не тільки поверхневими знаннями, а й знає  більше, то він зможе досягти набагато кращих результатів у своїй роботі і в житті. Отже, якщо  хочете в чомусь розбиратися як фахівець – читайте книги, написані справжніми гуру своєї справи!

3. У книгах менше ймовірність того, що інформація недостовірна.

Коли ви відкриваєте книгу, написану людиною, яка є експертом в тій чи іншій області, то ви відразу ж відчуваєте глибину думок цієї людини. Це справжній фахівець, який «дихає» своєю професією. І як ви думаєте, чи буде він  писати недостовірну інформацію, піддаючи негативній критиці свою репутацію? Думаємо, що навряд чи. Він дуже нею дорожить. А як справи йдуть в Інтернеті? Хто пише статті на сайтах? Ви знаєте цих людей? За рідкісним винятком, імена авторів публікацій в Інтернеті мало про що говорять. Відповідно, вони можуть писати про що завгодно, як завгодно і т.д. Тому, якщо хочете отримати максимально коректну інформацію з того чи іншого питання, то краще всього звернутися до книжкових видань, а не до Інтернет-джерел .

4. У книгах є посилання на інші достовірні джерела.

Автори (фахівці) завжди дають посилання своїм читачам на інші перевірені книги, яким вони самі довіряють і які витримали критичний тиск з боку громадськості та наукової спільноти. Коротше кажучи, в книгах, в більшій своїй частині, посилаються на найкращі роботи в тій чи іншій галузі. У зв’язку з цим констатуємо наступне: хочете розширити знання з суміжних питань – вибирайте ті книги, які радять автори інших книг.

5. У книгах розповідається як влаштований цей світ.

У кожній книзі автор пише про щось своє, про свою область. Однак про що б не писали різні автори, всі вони намагаються до вас донести своє бачення світового порядку. Як у світі все влаштовано? Чому тут все відбувається так, а не інакше? Де грань між добром і злом? Автори намагаються відповісти на ці та інші питання у своїх творах.  Логічно тоді припустити, що чим більше заздалегідь ви дізнаєтеся «ключів» рішення майбутніх життєвих проблем, тим легше вам буде жити у дорослому житті. Отже, книги слід читати ще й тому, що вони дають конкретні відповіді на найрізноманітніші життєві проблеми.

6. Книги допомагають піти від гнітючої реальності.

Якщо ви зараз живете не так, як вам би хотілося, якщо на вас тисне зовнішнє оточення, яке, в даний момент, дуже важко змінити, то вам допоможе захиститися від гнітючої обстановки читання книг. Як? Яким чином? Пояснюємо: у книгах, в більшості випадків, розповідається про якийсь «ідеал», який в реальному житті недосяжний. Тому, якщо ви хочете наперекір долі піти у світ ідеалів, і поступово ставати все кращими і кращими, то книга вам вірний помічник!

 Бакум Наталія


  читання | знання | інформація | книга
Коментарі 0Hits: 416  

2015.10.29 12:01:01
Відділ автоматизації та електронної обробки документів

Як потрапити до бібліотеки... Не про географію, а про біографію

Питання щодо майбутньої професії хтось вирішує ще в дитинстві, а для когось і в дорослому віці воно залишається tabula rasa. Отримавши диплом, часто працюємо не за спеціальністю, а коли й пощастить працювати за фахом –  саме в професії освоюємо її справжню.

Розповідь про ту чи іншу професію часто починаємо зі слів: «професія… одна з найдревніших у світі…» І перелік таких найдревніших професій доповнюється кожного разу новою…

Бібліотекар… щодо стародавніх бібліотекарів відомостей мало, проте в загальних рисах можемо собі уявити що це були за люди та чим вони займались.

А які ж ми – сучасні бібліотекарі? Як ми потрапили до бібліотеки?... 

От мене особисто до бібліотеки привела моя мама.  Одразу скажу, що було мені тоді трішечки за 20, я закінчила ВНЗ та півроку просиділа вдома – з роботою за спеціальністю (вчитель російської мови та літератури та практичний психолог) зовсім не складалося, і мама моя – не бібліотекар, вона –  бухгалтер… В дитинстві я сама ходила до бібліотеки, без мами, і тоді зовсім не думала про те, що бібліотека може стати… А от-таки й стала місцем моєї роботи, першим і, наразі – останнім...  Хоча доля про щось-таке натякала – в моєму дитинстві всі школярі мали якісь доручення, так от я відповідала за зв’язки з бібліотекою, була бібліотекарем класу. І маємо що маємо: бібліотекаря…

Отже, прийшла в професію не маючи профільної освіти, опановувала все на практиці. Спершу думала, що ніколи не розберуся з класифікацією ББК, але не такий вже й страшний той класифікатор, якщо його вивчаєш, коли перед тобою читальна зала, в якій сила-силенна студентів (до речі, твоїх однолітків!) зі списками літератури. Потім була електронна читальна зала – студентів вже не боялася, але з острахом дивилась на комп’ютери та намагалась зрозуміти тонкощі пошуку літератури в електронному каталозі та структуру електронних документів. Далі – робота по створенню електронних книг… Але все повертається на круги своя: електронна читальна зала… Проста констатація фактів, а для мене – частина мого професійного шляху… приємні згадки про колег та студентів, були й не найкращі моменти, але вони розчинились в бочці меду… Ні хвилинки, чесно кажучи, не пошкодувала, що так склалося, адже все в нашому житті робиться на краще, чи майже все!..

Вірте чи не вірте, але все як у казці: жили вони душа в душу… хоча не так: чому жили, живемо, точніше – працюємо, а коли між колегами лад та взаєморозуміння (трапляються інколи маленькі прикрощі, а з ким не буває), то від цього тільки користь роботі.  Та й нам від роботи неабияка користь – чого лише варта енергетика наших любих та шановних користувачів-читачів!!!

А як ви потрапили до бібліотеки?... Це я серйозно, без жартів… 

Світлана Гришко


  
Коментарі 0Hits: 428  


Вхід для читача
Бібліотечний консультант, натисніть що б розпочати розмову

Вхід для оператора
Google перекладач
Ukrainian Armenian Azerbaijani Belarusian Chinese (Simplified) English French Georgian German Italian Latvian Lithuanian Polish Russian Spanish Turkish
ПСИХОЛОГИЯ И ПЕДАГОГИКА
Дело не в кофе: Корпоративная культура Starbucks
Банер
Оцініть якість обслуговування і компетентність співробітників бібліотеки
 

Лічильник PR-CY.Rank