14 | 12 | 2017
ВДС бібліотеки
Послуги бібліотеки

Інституційний репозитарій



URAN

Facebook.com
Останні виставки
Останні новини
2016.03.22 07:16:47
Відділ автоматизації та електронної обробки документів

Ірина Савка. «Осиний мед дикий»

 

 

 

 

Чи розуміємо ми, що подеколи Слово – спасенне?

Не стільки для відчуттів, як для розуміння,

ЩО з нами відбувалося – відбувається – і має відбутися?!

Марія Матіос

2013 року у Видавництві Старого Лева з’явилася збірка новел Ірини Савки «Осиний мед дикий», щира та відверта.

До моїх рук ця книга потрапила влітку 2015. Замовляючи чергові новинки від Видавництва Старого Лева, в розділі Розпродаж я знайшла посилання на це видання, зацікавилась анотацією та й ціна приємно вразила… Спершу цю книгу взяла до рук моя мама, прочитала, як то кажуть на одному диханні, потім читала та перечитувала я, читала, плакала…потім брали знайомі, колеги…

«Цей тонкий, ніжний і нещадний літопис в інтерпретації Ірини Савки у певні моменти то прискорював, то стишував моє серце, змушував сміятися і тамувати сльози водночас,– у передмові до книги пише Марія Матіос. – Невигадані людські історії під пером чутливої і дуже уважної до життя жінки ожили голосами і краєвидами, зигзагами доль і сердечністю викладу. Ці короткі, майже скупі оповіді, в яких клекочуть стефанківські пристрасті та гаряча українська історія разом із сьогоденням, ніби водномить зійшли із гір високого людського духу і підлої ницості, непоказної щирості і лютої неправди. У цих образних та мінімалістських історіях сконденсовано цілі саги УКРАЇНСЬКОГО життя. Іноді здавалося, що ця незнайома мені жінка – Ірина Савка – моя посестра і співавторка…» Як на мене, дорогого вартують ці слова знаної майстрині художнього слова, авторки «Солодкої Дарусі», «Майже ніколи не навпаки», «Черевичків Божої Матері»…

Ірина Савка за освітою музикант і ніколи не писала оповідань…«Я не збиралась бути письменником, – говорить вона, – але ті історії, які були закладені в мені ще з мого дитинства, треба було виштовхнути на поверхню… Дякую Богу за те, що забрав у мене спів, тому що була пов’язана з ним усе життя, а вклав у руки перо. Коли з’явився вільний час, захотілося віддати данину тим, котрі про себе вже не заявлять, не напишуть, хтось про них теж не мовить. Вийшли такі правдиво доповнені історії, де домислу та правди порівну… Пам’ятаю це все з розповідей моїх рідних. Часом навіть уночі, дорогою кудись сюжет просто ліз у голову. Потім приходила додому та мусила його записати…Ці оповідання, як мої пізні діти. Їх багато, вони дрібненькі, але найдорожчі мені.»

В збірці три розділи та вісімдесят дев’ять новел, в яких багато ліричних замальовок, колядок, співанок, віршів, що линуть з глибин серця нашого народу.

Перший розділ «Білі полотна», за словами Оленки Кравчук («Друг Читача»), сповнений духом села, духом свята, духом доброти та невинності, в ньому дитячі радощі та турботи. Ірина Савка змальовує світ, в якому зростали наші бабусі й дідусі, показує звідки походить наше коріння. Різкий контраст другого розділу «Червона нитка» змінює світосприйняття і переносить нас в інший часовий простір, де вже так багато болю… Біль матерів за втраченими синами, яких пестили, викохували, вимолювали... Біль селян-господарів, в яких забрали все та вигнали на колгоспне поле… Біль за втраченим коханням, яке не змогло виправдати омріяних надій на особисте щастя… Біль зради, яка обпекла серце та витрусила душу… Біль спогадів за молодістю, яка промайнула так швидко, що й ніби не було… У цьому розділі стільки того болю, що для радості залишаються самі крихти. Новели у трерьому розділі «Божі квіти» доповнюють попередні. Деякі з них сягають і нашого часу. Тут людська доброта та ненависть, вдячність та зневага, материнська радість та сльози, любов та зрада. Все як у житті, бо ці оповідання і є життям.

Коли 1 листопада на сторінці Любові Якимчук у Facebook прочитала: «1 листопада 1939 року Західна Україна була приєднана до решти України, яка тоді скорочено називалася УРСР. І подосі Західна Україна мало відає про те, що було з рештою України за той час, коли вони не були разом, і часто помилково називає цю решту України Східною, навіть не розбираючись у деталях. Уже на той час на не-Західній, розстріляли інтелігенцію, розкуркулили та виморили голодом селян, а Академія наук втілювала в життя московську інструкцію з наближення української мови до російської. Терор породжував страх і мовчання – ідеальні методи до винищення пам’яті (історичної, родинної, пам’яті мови). І так само не-Західна мало відає про свою частину тіла, яку довго від неї ховали. І ніхто не спитає один одного: а що ти робив, поки наді мною ставили експерименти, а ти, чому не допомагав, поки ми тут університети і церкву ховали в підпіллі, чи не потрібна тобі церква й університети? А я навіть не думав, чи потрібна, а думав, як би не назвали ворогом народу (дорівнює "розстріляли")…»… отже, коли прочитала цей допис, то відразу пригадала прочитану влітку збірку новел Ірини Савки, як і пригадалися мені читані раніше твори Марії Матіос.

Не обов’язково шукати в підручниках з історії що там і з ким було – беріть до рук книги, читайте, плачте, передумуйте, переповідайте, а ще питайте у батьків, дідусів та бабусь… відкривайте людські долі, які знайшли спокій на сторінках життя.

P.S. Незабаром книга з'явиться й у фонді нашої біблотеки.

Світлана Гришко



  
 



Вхід для читача Бібліотечний консультант, натисніть що б розпочати розмову Вхід для оператора
Google перекладач
Ukrainian Armenian Azerbaijani Belarusian Chinese (Simplified) English French Georgian German Italian Latvian Lithuanian Polish Russian Spanish Turkish
блог бібліотека книга університет інформація знання читання Любов Якимчук Абрикоси Донбасу осінь електронна книга ПУЕТ ювілей мова війна аеропорт Ліс Голодомор хліб геноцид Леся Українка поезія НЕБО Попович герої. Михайло Миколайович Петренко Журавлиний ключ весна Полтавщина Опішня музей гончарство
Позиционирование: битва за умы
Основи теоретичної хімії
Банер
Оцініть якість обслуговування і компетентність співробітників бібліотеки