16 | 06 | 2019
Головна
2017.03.15 07:26:37
Відділ обслуговування навчальною і науковою літературою

Миттєвості війни

mit.voj«Миттєвості війни» — це спогади учасників антитерористичної операції, щоденники українських військових, ілюстрації художників і фотографії з поля бою, нариси, написані по гарячих слідах подій неоголошеної війни. Авторський колектив під керівництвом кандидата історичних наук Сергія Макарчука з минулої весни працював над збором та обробкою інформації для книжки, яка складається з чотирьох частин: «Герої не вмирають» присвячена тим миколаївцям, які загинули в АТО; у другий розділ увійшли спогади та нариси учасників антитерористичної операції; третій розділ — «Все для перемоги» — присвячений волонтерам, тим, хто і сьогодні допомагає бійцям. Розділ «Вітчизна пам’ятає» розповідає про нагороди, які захисники України отримали посмертно.

У книжці читач знайде розповідь про першу жертву «зелених чоловічків» у Криму — офіцера Сакської авіаційної бригади майора Станіслава Карачевського, про майора 79-ї ОАЕМБр Сергія Кривоносова, з позивним «Граніт», який ціною власного життя врятував побратимів. Тут і трагічна історія «кіборга» Віктора Ковальчука, історія повного кавалера ордена «За мужність» Павла Чайки, «кіборга» Сергія Танасова, історія миколаївського археолога Олександра Смирнова, журналіста Олександра Терещенка та начальника податкової інспекції Юрія Степанця (нині — заступник міського голови міста Миколаєва), які покинули свою роботу й пішли захищати Батьківщину, та ще сотні історій Героїв, які захищали та продовжують захищати Україну від російських найманців.

Ця книга розповідає про війну. Про фронтову дійсність – жорстоку та криваву. Багато людей в нашійкраїні за ці два з половиною роки ще не усвідомили, що іде війна: вони живуть звичайним життям. Це і добре і погано. З одного боку, поки одні люди ризикують життям на передовій, інші працюють, відпочивають, живуть у звичайному ритмі. З іншого боку – саме дякуючи нашим солдатам, ми всі можемо жити під мирним небом. Кожна сторінка цієї книги проникнута болем.

Така література розповідає правду про війну. Саме такі книги має читати наша молодь для виховання почуття патріотизму та громадянського обов’язку на реальних прикладах. Однак читати сторінки цієї книги складно. Це правда про війну. А окопна правда рідко буває красивою, як в кіно. Тому треба підготувати себе морально для читання подібної літератури. Але все-таки її потрібно читати. Ця книга є у читальній залі нашої бібліотеки  і ми радимо вам взяти її і прочитати. 

Бакум Наталія.


  ювілей | герої. | війна | читання | книга
Коментарі 0Hits: 996  

2017.03.15 06:47:33
Відділ автоматизації та електронної обробки документів

Історія про «НЕБО»

До нас дійшло лише дев’ятнадцять його поезій, а визнання Михайлові Миколайовичу Петренку (1817-1862) як поету, поету-романтику, принесла поезія “Небо”, яку було покладено в основу всесвітньо відомої української пісні-романсу…

divlusjana

У трактуванні життєпису Михайла Петренка існують і, вірогідно, будуть ще довго існувати різні погляди та думки, що суперечать або взагалі заперечують одна одну, оскільки обмаль документально підтверджених фактів, а на додачу – впродовж майже двох століть інформація про поета не виносилась на широкий загал, залишалась, як то кажуть, за кадром...

14 березня 2017 року викладачі, студенти та співробітники ПУЕТ мали змогу переглянути документальний триптих, присвячений постаті Михайла Петренка, та поспілкуватися з його авторами – Шакіним Миколою Івановичем та Щибрею Леонідом Івановичем.

Леонід Щибря розповів про свої пошуки та знахідки документів до біографії й творчості Михайла Петренка, про пошуки портрета поета, бо достовірне його зображення поки що невідоме дослідникам-літературознавцям. Також Леонід Іванович зазначив, що на сьогоднішній час відомо лише дев’ятнадцять віршів Михайла Петренка, але це не означає, що він написав лише їх, бо знаходяться нові вірші, листи, документи, зокрема, нещодавно віднайдено рукопис віршованої драми «Найда» (екранізацію якої було представлено в документальному триптиху).

Співробітники відділу обслуговування навчальної і наукової літератури підготували книжкову виставку, яку всі бажаючі могли переглянути, а наостанок гості подарували бібліотеці ПУЕТ книгу авторства Леоніда Щибрі та Леся Ісаєва «Отаман Савонов», яку незабаром можна буде взяти на науковому абонементі бібліотеки.

І ще одна історія про НЕБО… Коли в далекому 1962 р. Радянський Союз запустив на навколоземну орбіту новий космічний корабель “Восток-4”, його вів всесвітньо відомий космонавт-українець, Павло Романович Попович. Пролітаючи над рідним краєм, попри заборону центру керування польотом на довільний витік інформації із космічного корабля, Попович самочинно вирішив вийти в ефір із привітанням до землян… «Співати я завжди любив, мав, як мені казали, рідкісний голос – драматичний тенор, і навіть кілька консерваторій мене запрошували до себе. Але авіація, космонавтика для мене були понад усе. Перша українська пісня залунала у космосі ще у 1962 році, коли я літав із Ніколаєвим. Ми ввімкнули всі передавачі на Землю, і я заспівав: «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, чому я не сокіл, чому не літаю...»». Павло Романович був людиною емоційною, мав чудовий голос, і тому його привітання з космосу прозвучало в пісенній формі. І полинула через ефір до землі, до всього безкінечного простору знаменита українська мелодія. На землі в центрі польотів розпочалася паніка. За практикою тодішніх компетентних органів, розпочали пошук “винних”. Та було вже пізно. Пісня (вперше в історії!) за лічені секунди стала надбанням всього людства і полинула в космічну глибінь!..

Світлана Гришко


  Михайло Миколайович Петренко | НЕБО | поезія | Попович
Коментарі 0Hits: 994  

2017.02.22 07:35:38
Відділ комплектування та наукової обробки літератури

Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала світові багато геніїв. У лютому день народження геніальної поетеси Лесі Українки, у поетичному слові якої відбилася вся глибина і самобутність її особистості.

Звичайно її твори ми перечитували не один раз, вивчали в школі, але кожного разу відкриваємо для себе щось нове у її творчості. Наприклад, про її єдиний вірш, написаний російською мовою, дізналися випадково.

За спогадами сестри Лесі Українки Ізидори Косач-Борисової, одного  осіннього вечора серед гостей поетеси був присутній російський письменник українського походження Григорій Мачтет, який сказав Лесі: «Вы замечательная поэтесса, но ваш талант исчерпывается малоросским наречием. Боюсь, по-русски у вас так хорошо не получится…»

Знаменита Леся Українка, яка дійсно ніколи не писала російською мовою, вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою та італійською мовами,   попросила півгодини і вийшла в другу кімнату. Гості з нетерпінням чекали… Рівно через півгодини присутні слухали …ні, не вірші. Це був шедевр, блискучий експромт – єдиний вірш російською, який буде входити до всіх збірок поетеси, скільки б не минуло років. Такі творіння вічні.

 nikotiana


Impromptu

Когда цветет никотиана*.
И точно светит из тумана,
Как будто падшая звезда,
Вся бледная от тайной страсти,
Все вкруг становится тогда
Покорно непонятной власти.
И если вы тогда вдвоем
И возле вас сияют очи, –
Горя таинственным огнем,
Как отраженье звездной ночи,
И голос милый вам звучит,
Как будто в тишине журчит
Струя волшебного фонтана,
Бегите прочь от этих чар,
Они зажгут в душе пожар,
Когда цветет никотиана.
Когда цветет никотиана,
Все, все тогда полно обмана,
Опасна ночи тишина,
Как то затишье роковое,
Когда коварная волна
Хранит молчанье гробовое.
Вот-вот нахлынет звуков рой
И встрепенется мысль, как птица,
И вспыхнет в темноте порой
Воспоминания зарница,
Как будто неизвестный друг
Страницы развернет вам вдруг
Давно забытого романа, –
О, если дорог вам покой,
Не прикасайтесь к ним рукой,
Когда цветет никотиана.

*Нікотіана – отруйна однолітня рослина сімейства пасльонових з міцним стійким ароматом, що особливо пахне на заході сонця. Цвіте впродовж червня-жовтня.

Н. Кирса, О. Пальчик

 


  Леся Українка | поезія
Коментарі 0Hits: 980  

2016.11.24 12:47:21
Інформаційно-бібліографічний відділ

ГОЛОДОМОР

Похмуро-сірий дощовий світанок
Притихшому селу віщує ранок.
Не чути півнів, скрізь тривога та розор.
Панує тільки тут страшний голодомор.

Чорна земля і чорні люди,
І серце завмирає в грудях.
Який той звір, що пожирає всіх:
Здорових молодих, старих, малих?

І хлів порожній, не бувало гірше,
Немов на цвинтарі, у хаті мертва тиша.
Лише зажурені і, ледь живі, батьки,
На лаві зголоднілі дітлахи.

«Подайте, мамо, хоч краєчок хлібця!»-
І смуток розливається по вінця.
Змарніла мати набира в чавун води,
Готує їжу з висівок і лободи…

На цій землі родючій і безцінній
Перетворились люди в тіні.
Там, де цвіли садки вишневі,
Данину смерть збирає щомиттєву.

Ой, людоньки, у чому ж та провина,
Що мариться у темряві хлібина?
Вам, щедрим хліборобам споконвічним
Без сповідання йти у темну вічність?

Бо брата зрадив брат, не пожалів,
Безжально він усе зерно згноїв.
А ще верхівці докладав з порогу:
«У нас народа еще много!»

Порожні очі вікон, дошками забитих,
То – свідки грабежів і розстрілів невинних.
То – мертві з напівмертвими в одній підводі,
Яких зариють разом на чиємсь городі.

О, Боже, зглянься ти на ті тортури,
На душах мертвих там будують мури.
Спаси і збережи людські життя,
Бо звір отой не знає каяття.

Квіт нації безповоротно гине,
І плаче, стогне Україна…
Та закарбовується пам’ять навіки
Про ті тридцяті болісні роки.

Н. Шляхова


  Голодомор | хліб | геноцид
Коментарі 0Hits: 974  

2016.10.12 12:01:14
Інформаційно-бібліографічний відділ

Лес

осінній ліс 

Мне хочется в теплую осень,
Мне б в чащу лесную попасть.
В сосновом раздолье, ну очень,
Хочу на полянке упасть.

О будничном думать не стану,
Услышав в ответ тишину.
А просто войду, как в нирвану,
И грусть я свою обману.

На мягком ковре – паутинка
И ловкий смешной паучок.
Сияет алмазом росинка,
Дрожит, как паучий бочок.

А рядом в иголках и шишках
Приметный такой бугорок…
Таинственной прелести слишком:
Да, здесь поселился грибок!

Повсюду – пушистые ветки.
Ах, как же они хороши!
И только сороки-кокетки
Шумливо стрекочут в тиши.

Душа отдыхает в покое.
Не нужно здесь лишних словес.
Я радуюсь вместе с тобою,
О, мой благодатнейший лес!

                                                             Наталія Шляхова


  осінь | Ліс
Коментарі 0Hits: 947  

2016.09.29 07:15:44
Відділ обслуговування навчальною і науковою літературою

Ми придбали  книгу, яку очікували мільйони!!!

Аэропорт

Роман «Аеропорт» був написаний російським журналістом, перекладачем, фотографом і письменником Сергієм Лойко. Книга присвячена подіям, що відбувались на території донецького аеропорту в 2014 році.«Аеропорт» C.Лойко прочитати варто кожному, хто з завмиранням серця слідкував за трагічним розвитком подій в аеропорту Донецька. Після десяти місяців боїв та попри численні перемир’я, Краснокам’янський аеропорт лишався тією самою зяючою воронкою смерті цієї безглуздої війни. Воронкою, яка щоденно пожирає, не пережовуючи, все, що туди кидають обидві армії, — танки, бронетехніку й людей, — і постійно вимагає нових жертвопринесень.

Кіборги, як називали їх вороги за нелюдську живучість і впертість, боролися так, наче в цьому проклятому Аеропорті вирішувалася доля війни. Насправді ніхто з них не міг до пуття пояснити, навіщо він проживав тут кожен свій новий день, як останній, навіщо воював так несамовито. Зрештою, якщо відкинути всі штампи й кліше, їхні власні пояснення переважно зводилися до такого: я б’юся, бо я б’юся…

Командування орків (так їх називали кіборги за масову знеособленість, за неможливість зрозуміти, навіщо вони тут і чого добиваються) вважало, що Аеропорт треба взяти за будь-яку ціну, щоби «вирівняти лінію фронту» під час чергового «перемир’я»…

«Аеропорт» — це головна книга про війну, якої не мало бути і про героїв, які хотіли жити, але вмирали… Це не хроніка і не розслідування, а художній нарис, заснований на реальних фактах. У книзі багато персонажів, багато переплетених драматичних сюжетних ліній. Роман не тільки і не стільки про війну. Він і про любов, про зраду, пристрасть, ненависть, лють, ніжність, відвагу, біль і смерть. Тобто про наше сьогоднішнє й учорашнє.

 Прочитавши, поділіться своїми враженнями...

Архіпова Світлана


  читання | війна | книга | аеропорт
Коментарі 0Hits: 811  

2016.07.13 09:54:31
Відділ комплектування та наукової обробки літератури

Мова - унікальне явище в житті людини і суспільства. Мова - душа кожної національності, її найцінніший скарб. Кожен із нас має гордитися своєю чудовою українською мовою, адже вона того варта. Ось так написала про нашу рідну мову Віолетта Дворжецька:

 Мелодійна, милозвучна,
Різнобарвна, точна, влучна
Мова українська.
То лірична, то повчальна,
То, як пісня величальна, 
Мова українська.
Загартована в неволі,
Піднімалася поволі
Мова українська,
Відродилась і зміцніла,
Заспівала, задзвеніла
Мова українська.
Ніжна пісня, щире слово -
Вічно юна, вічно нова
Мова українська.
Ти для нації - начало,
Як же довго ти мовчала,
Мова українська.
Самостійна, незалежна,
І багата, і безмежна
Мова українська.
Тож неси по світу славу
Української держави
Мова українська!

Пальчик Олена


  мова
Коментарі 0Hits: 863  

2016.05.13 13:24:49
Інформаційно-бібліографічний відділ

ПУЕТ

ПУЕТ-55!

Весенней дымкою одет,
Ликует Университет.
От ПКИ и до ПУЭТ
Сияет долгий яркий свет.

Ведь за свои пятьдесят пять
Сумел на ноги твердо встать.
Непрост сквозь тернии полет
И достижение высот.

Здесь масса творческих идей,
Нелегкий важный труд людей.
Здесь задают студенты тон,
И мудрый опыт покорен.

Вершины знаний здесь чисты,
И крепки с практикой мосты.
К тому же каждому дано
К признанью прорубить окно.

Увидеть будущее в нем
И наш растущий общий дом.
В расцвете лет и полным сил
Прекрасный дружный коллектив.

И поименно тех назвать,
Кто у истоков смог стоять.
Кто создавал и кто творил,
Науку кто боготворил.

Кто и за совесть, и за честь
Учил и нес благую весть,
И кто за столько славных лет
В истории оставил след.

Итог работы, он таков:
Ведь тысячи выпускников
С уменьем, верой, как должны,
Поддерживают честь страны.

Что ж, Альма-матер, так держать!
Тебе сегодня пятьдесят пять.
Живи и здравствуй много лет,
Наш славный университет!

Наталія Шляхова


  ПУЕТ | ювілей
Коментарі 0Hits: 740  

2016.04.13 06:08:50
Відділ обслуговування навчальною і науковою літературою

Станом на 2002 р. найменшою у світі вважалася книга "Хамелеон" А.П. Чехова розміром 0,9 х 0,9 мм. Вона містить 30 сторінок по 11 рядків тексту на кожній, 3 кольорові ілюстрації. Книга була видрукувана і переплетена у 1996 р. у м. Києві.Пізніше, завдяки бурхливому розвитку нанотехнологій, вчені-фізики з Канади створили книжку розміром 0,07 х 0,1 мм. Називається вона - "Teeny Ted from Turnip Town". Книга складається з 30 керамічних мікротаблічек, що використовуються замість паперу, а сфокусований пучок променів іонів гелію (діаметром 7 нанометрів) використовувається замість чорнила. І щоб прочитати її, потрібен електронний мікроскоп, здатний збільшувати у 8000 разів.Дванадцять самих маленьких книг світу вміщаються в одній столовій ложці. Серед них є мініатюрне видання Корану, словник англійської мови на 12 000 слів і Конституція Франції.

Раніше найбільшою книгою у світі вважалася "Суперкнига", розміри якої становили 2,74 х 3,07 метра. Вага цієї книги - 252,6 кг і налічуває вона 300 сторінок. "Суперкнига" була видана в Денвері (штат Колорадо, США) у 1976 р. Проте в 2004 р. в Росії видали книгу під назвою "Найбільша в світі книга для малят". І хоча в ній всього 4 сторінки і 12 віршів для дітей, ця книга має воістину значні розміри. Висота книги становить 6 метрів, ширина - 3 метри, а вага цієї книги-гіганта - 492 кг.

Найдорожчою книгою, що знаходиться в приватних руках, є так званий "Лестерський кодекс". Інша її назва - «Трактат про воду, землю і небесні тіла", створений Леонардо да Вінчі. У 1994 р. її купив за 24 млн доларів знаменитий засновник компанії "Microsoft" Білл Гейтс. Книга являє собою збірник думок, знахідок і висновків Леонардо да Вінчі на різні теми. Сама книга - це всього 18 пергаментних сторінок, скріплених між собою, причому прочитати таку книгу можна тільки за допомогою дзеркала.

Найтовстішою друкованою книгою у світі є WIKIPEDIA. Вона являє собою збірник статей з мережі Інтернет, що її любитель книг Роб Метьюс вирішив надрукувати у вигляді одного тому. Таким чином, паперова версія цієї книжечки склала 5000 сторінок.

 Бакум Наталія


  книга | інформація | знання | читання
Коментарі 0Hits: 854  

2016.03.22 07:16:47
Відділ автоматизації та електронної обробки документів

Ірина Савка. «Осиний мед дикий»

 

 

 

 

Чи розуміємо ми, що подеколи Слово – спасенне?

Не стільки для відчуттів, як для розуміння,

ЩО з нами відбувалося – відбувається – і має відбутися?!

Марія Матіос

2013 року у Видавництві Старого Лева з’явилася збірка новел Ірини Савки «Осиний мед дикий», щира та відверта.

До моїх рук ця книга потрапила влітку 2015. Замовляючи чергові новинки від Видавництва Старого Лева, в розділі Розпродаж я знайшла посилання на це видання, зацікавилась анотацією та й ціна приємно вразила… Спершу цю книгу взяла до рук моя мама, прочитала, як то кажуть на одному диханні, потім читала та перечитувала я, читала, плакала…потім брали знайомі, колеги…

«Цей тонкий, ніжний і нещадний літопис в інтерпретації Ірини Савки у певні моменти то прискорював, то стишував моє серце, змушував сміятися і тамувати сльози водночас,– у передмові до книги пише Марія Матіос. – Невигадані людські історії під пером чутливої і дуже уважної до життя жінки ожили голосами і краєвидами, зигзагами доль і сердечністю викладу. Ці короткі, майже скупі оповіді, в яких клекочуть стефанківські пристрасті та гаряча українська історія разом із сьогоденням, ніби водномить зійшли із гір високого людського духу і підлої ницості, непоказної щирості і лютої неправди. У цих образних та мінімалістських історіях сконденсовано цілі саги УКРАЇНСЬКОГО життя. Іноді здавалося, що ця незнайома мені жінка – Ірина Савка – моя посестра і співавторка…» Як на мене, дорогого вартують ці слова знаної майстрині художнього слова, авторки «Солодкої Дарусі», «Майже ніколи не навпаки», «Черевичків Божої Матері»…

Ірина Савка за освітою музикант і ніколи не писала оповідань…«Я не збиралась бути письменником, – говорить вона, – але ті історії, які були закладені в мені ще з мого дитинства, треба було виштовхнути на поверхню… Дякую Богу за те, що забрав у мене спів, тому що була пов’язана з ним усе життя, а вклав у руки перо. Коли з’явився вільний час, захотілося віддати данину тим, котрі про себе вже не заявлять, не напишуть, хтось про них теж не мовить. Вийшли такі правдиво доповнені історії, де домислу та правди порівну… Пам’ятаю це все з розповідей моїх рідних. Часом навіть уночі, дорогою кудись сюжет просто ліз у голову. Потім приходила додому та мусила його записати…Ці оповідання, як мої пізні діти. Їх багато, вони дрібненькі, але найдорожчі мені.»

В збірці три розділи та вісімдесят дев’ять новел, в яких багато ліричних замальовок, колядок, співанок, віршів, що линуть з глибин серця нашого народу.

Перший розділ «Білі полотна», за словами Оленки Кравчук («Друг Читача»), сповнений духом села, духом свята, духом доброти та невинності, в ньому дитячі радощі та турботи. Ірина Савка змальовує світ, в якому зростали наші бабусі й дідусі, показує звідки походить наше коріння. Різкий контраст другого розділу «Червона нитка» змінює світосприйняття і переносить нас в інший часовий простір, де вже так багато болю… Біль матерів за втраченими синами, яких пестили, викохували, вимолювали... Біль селян-господарів, в яких забрали все та вигнали на колгоспне поле… Біль за втраченим коханням, яке не змогло виправдати омріяних надій на особисте щастя… Біль зради, яка обпекла серце та витрусила душу… Біль спогадів за молодістю, яка промайнула так швидко, що й ніби не було… У цьому розділі стільки того болю, що для радості залишаються самі крихти. Новели у трерьому розділі «Божі квіти» доповнюють попередні. Деякі з них сягають і нашого часу. Тут людська доброта та ненависть, вдячність та зневага, материнська радість та сльози, любов та зрада. Все як у житті, бо ці оповідання і є життям.

Коли 1 листопада на сторінці Любові Якимчук у Facebook прочитала: «1 листопада 1939 року Західна Україна була приєднана до решти України, яка тоді скорочено називалася УРСР. І подосі Західна Україна мало відає про те, що було з рештою України за той час, коли вони не були разом, і часто помилково називає цю решту України Східною, навіть не розбираючись у деталях. Уже на той час на не-Західній, розстріляли інтелігенцію, розкуркулили та виморили голодом селян, а Академія наук втілювала в життя московську інструкцію з наближення української мови до російської. Терор породжував страх і мовчання – ідеальні методи до винищення пам’яті (історичної, родинної, пам’яті мови). І так само не-Західна мало відає про свою частину тіла, яку довго від неї ховали. І ніхто не спитає один одного: а що ти робив, поки наді мною ставили експерименти, а ти, чому не допомагав, поки ми тут університети і церкву ховали в підпіллі, чи не потрібна тобі церква й університети? А я навіть не думав, чи потрібна, а думав, як би не назвали ворогом народу (дорівнює "розстріляли")…»… отже, коли прочитала цей допис, то відразу пригадала прочитану влітку збірку новел Ірини Савки, як і пригадалися мені читані раніше твори Марії Матіос.

Не обов’язково шукати в підручниках з історії що там і з ким було – беріть до рук книги, читайте, плачте, передумуйте, переповідайте, а ще питайте у батьків, дідусів та бабусь… відкривайте людські долі, які знайшли спокій на сторінках життя.

P.S. Незабаром книга з'явиться й у фонді нашої біблотеки.

Світлана Гришко


  
Коментарі 0Hits: 890  

Сторінка 2 з 3
« ПочатокПопередня123НаступнаКінець »