23 | 06 | 2017
ВДС бібліотеки
Послуги бібліотеки

Інституційний репозитарій



URAN

Facebook.com
Останні виставки
Останні новини
Цікаві факти
Іванова гора PDF Друк e-mail
Четвер, 25 травня 2017, 16:01

Іванова гора

gedc0603 434x578

Історичним ядром Полтави є Іванова гора.  Саме тут на початку XVII століття було зведено  Полтавську фортецю, про яку сьогодні нагадує відновлена її частина – Подільська вежа. В наші дні це історичне місце називається Соборним майданом– на честь відновленого шедевра українського бароко – Успенського собору. На Івановій горі знаходиться також садибазасновника нової української літературиІвана Котляревського, в честь якого вона названа.

Фортецюв Полтаві у 1608 році заснував великий коронний гетьман  С. Жолкевський. Її було збудовано на місці, яке називали „пустою слободою”. На трикутному мисі на високому правому березі Ворсклиміж двома ярами - Мазурівкою і Панянкою спорудили земляні вали, які укріпили ровом і частоколом. Первісні укріплення були у вигляді невеликих земляних бастіонів напівкруглої та простокутної форми в плані, сполучених валами. На розі, приблизно там, де нині стоїть так звана Ротонда, був великий, підковоподібного плану бастіон. Найважливіші ділянки оборони посилювалися рубленими дерев’яними баштами. В’їзна брама стояла з північного заходу.

    Після Переяславської угоди 1654 року Полтавській фортеці надавалося великого значення, тож 1658 року під орудою полтавського полковника М. Пушкаря її ремонтували. Для цього спеціально присилали з Москви воєводу   А Чиркова. Влітку того ж таки року Полтаву здобули штурмом і спалили війська повсталого проти Москви гетьмана Івана Виговського. Після того з наказу московського уряду фортецю відбудували, з’явився зовнішній пояс оборони: для захисту форштадта (передмістя) викопано рів і насипано вал.

1709 року, на час облоги Полтави українською і шведською союзними арміями, фортеця вже мала досить розвинену систему укріплень, близьку до бастіонної - у вигляді неправильного полігона, дещо витягнутого з півдня на північ. Було п’ять в’їзних брам: Подільська, Мазурівська, Київська, Спаська, Криловська. Лінія оборони складалася з сухого рову й крутого земляного валу з палісадом, але без валганга, „за козацьким звичаєм”. Усі вежі були дерев’яні, рублені, чотиригранні, невисокі з наметовими дахами.

Полтавська фортеця вже на початку XVIII століття не відповідала європейському рівню фортифікації. Не випадково  Петро І, оглядаючи, її після Полтавської битви, сказав полоненому фельдмаршалові Реншильду:Дивно, що за такої тривалої облоги ви не змогли опанувати цю слабку фортецю”. Тому до 1730 року фортецю реконструювали. Відновлена твердиня мала високі земляні вали з частоколом, земляні бастіони більш-менш регулярних обрисів, сухий рів і 8 башт, що збереглися з попереднього періоду. У такому вигляді фортеця проіснувала, поступово руйнуючись, до 1805 року, коли вали й рови прорізали новорозпланованими вулицями. 1817 року, за розпорядженням генерал-губернатора, вали розкопали, рови засипали і на місці їх проклали бульвари. У 2009 році було відновлено одну з веж фортеці -  Подільську. 

 
Малоперещепинський скарб PDF Друк e-mail
Вівторок, 25 квітня 2017, 11:04

Малоперещепинський скарб

 Сенсаційна знахідка неподалік від Полтави весною 1912 р. великого комплексу дорогоцінних стародавніх речей є широко відомою в світі як Малоперещепинський «скарб». І не дивно, адже пересічній людині важко навіть осягнути не тільки історичну, а й матеріальну цінність цього комплексу, у складі якого тільки предметів із дорогоцінних металів нараховувалося 70 кг (20 - золота, 50 - срібла). Таким чином, за Малоперещепинським «скарбом» в літературі закріпилася назва найбагатшого скарбу І тис. н.е. на території Європи, що засвідчено різномовними енциклопедичними виданнями та довідниками світу.

29 травня 1912 р. край північно-західної околиці села Мала Перещепина, на той час Костянтиноградського повіту Полтавської губернії, дванадцятирічний хлопчина Федір Деркач, син козака, на похилому піщаному пагорбі помітив невеличкий провал у піску. Федір шурхнув туди палицею і почув, що вона дзенькнула об метал. Хлопець розгріб руками пісок і побачив дивної краси жовтаву посудину з металу, що нагадувала за формою великий глек з двома ручками. На допомогу він покликав до себе старшого на два роки товариша - Карпа Маджара, і вже вдвох вони почали відкопувати пісок навколо.

Далі діти сховали виявлену річ в озерці і покликали матір Деркача, з якою продовжили пошуки. Майже одразу на глибині близько 20 см від поверхні вони виявили розташовані «вряд один за іншим» золоті келихи. Побачивши посуд, зовні схожий на церковні потири, жінка злякалася, здійнявши крик: «Нехай Бог милує, це хтось церкву ограбив, а на нас буде напасть!» Тож вона й послала за волосними стражниками, слідом за якими з’явилося й чимало охочих до всіляких пригод. Так розпочалося руйнівне розкопування унікальної знахідки.

Видатний український археолог, а на той час хранитель Ермітажу, М. О. Макаренко з болем описував поведінку не кращих представників місцевого люду. Мешканці села, натовпом оточивши пагорб, один перед іншим тягли з піску речі, рвали, ламали, кидали під ноги уламки предметів, шматували «на пам’ять» частинки золотих пластинок фольги, тут же жбурляючи їх де-інде, адже сусіди знаходили більші... «Золота лихоманка» поглинула всіх безповоротньо.

Коли ж набралося досить багато речей, місцевий урядник - склав їх «у рядно» і поніс «по начальству» - до станового пристава. Останній звелів скласти їх посеред канцелярії, залишивши лише одного «дядька» оберігати знахідки, а сам поїхав у справах, доручивши учасникам «розкопок» продовжувати пошуки. Речі перебували у канцелярії два дні і «м’які серцем» охоронці дозволяли односельцям взяти деякі «дрібнички» собі.

Та звістка про скарб вже досягла Полтави і Петербурга. Голові Імператорської Археологічної комісії графу О.О.Бобринському повідомлення про знахідку надіслав полтавський археолог та етнограф І.А.Зарецький. Він же на другий день був відряджений на місце події Полтавським губернським земством, а з Археологічної комісії до Малої Перещепини відбув і М.О.Макаренко. Саме завдяки цим двом дослідникам для нащадків збережений унікальний комплекс. Вони ж подали перші детальні звітні описи відкриття і складу скарбу.

І.А.Зарецький, а згодом М.О.Макаренко організували збирання і охорону стародавніх речей, опитування учасників грабіжницьких розкопок, занотували свідчення очевидців. Зібрані у поліцейській канцелярії предмети їх зусиллями спочатку перевезли у повітовий центр - до Костянтинограда (сучасне м.Красноград Харківської області), потім - до Полтави, звідки, за розпорядженням царя, скарб був доставлений до Археологічної комісії у Санкт-Петербурзі, пізніше зайнявши чільне місце серед колекцій Імператорського Ермітажу. Безперечно, не всі знахідки з Малої Перещепини потрапили до столичного музею. Частина, переважно дрібних предметів, «осіла» в руках учасників несанкціонованих пошуків, їх сліди губляться на антикварних ринках та в колекціях багатих шанувальників старовини в Києві, Одесі, Москві, а то й за кордоном.

Частину знахідок, упродовж майже 10 років, скуповували для Полтавського земського музею археологи В.М.Щербаківський та М.Я.Рудинський. Але основна частина комплексу, в тому числі вилучена з українських музеїв, збереглася без істотних втрат у ко- лекції Ермітажу.

skarb

 
Полтавські підземелля PDF Друк e-mail
Вівторок, 28 березня 2017, 10:33

Полтавські підземелля

Полтавські підземелля

Чимало пам'яток сивої давнини ще й до нашого часу залишаються належним чином недослідженими, щонерідко породжує численні домисли та легенди. До них, зокрема, належать і полтавські підземелля, хоча наприкінці XIX - на початку XX ст.знаходилися окремі вчені, ентузіасти - дослідники, які прагнули розгадати таємницю цих оригінальних витворів людських рук.

За словами істориків А.Зарецького, В. Бучневича, в Полтаві існувала велика мережа підземних ходів, які ще під час Північної війни укріплювали та розширювали межі, тобто їх вік сягає щонайменше трьох століть. Чутки про них знає чи не кожен житель міста. Найпопулярніша легенда - про підземні ходи, що буцімто сполучали Хрестовоздвиженський монастир із полтавською фортецею. Цей міф, правда, спростувати легше за всі інші: дві гори, Монастирська таІванова, розділені яром із річечкою, а викопані у суглинку ходи мали б проходити нижче рівня ґрунтових вод, але це неможливо. Залишки тунелів, справді, знаходили не тільки в місті, а й на схилах Монастирської гори та в селищі Червоний Шлях. Саме це і породило домисли людей необізнаних про єдину систему ходів, а балачки швидко укорінили це припущення у свідомості полтавців.

Інша легенда, яка має реальне підґрунтя, говорить, що всі церкви у межах полтавської фортеці були пов`язані єдиною системою лабіринтів. До революції, за документами Полтавської Єпархії, у межах тогочасного міста стояла 21 церква. Майже всі вони були збудовані в XVII-XVIII ст. Точних карт галерей під фортецею не існує, тільки приблизні схеми, засновані на даних про обвали цих ходів. Цього недостатньо, щоб судити, чи поєднувалися окремі ділянки ходів у суцільну систему, але існування підземного сполучення між найближчими одна до одної церквами (Успенською, Спаською, Воскресенським собором та ін.) - факт, доведений дореволюційними дослідниками. Багато ходів тягнулися від церков до крутих схилів поза стінами фортеці. Так, від однієї лише Спаської церкви свого часу тяглися 3 ходи в бік Ворскли. Остаточно підземні магістралі старовинної Полтави загинули разом із церквами за радянської доби…..

 


Вхід для читача
Бібліотечний консультант, натисніть що б розпочати розмову

Вхід для оператора
Google перекладач
Ukrainian Armenian Azerbaijani Belarusian Chinese (Simplified) English French Georgian German Italian Latvian Lithuanian Polish Russian Spanish Turkish
Кофеин для продавцов
Реорганізація як спосіб припинення господарських товариств
Банер
Оцініть якість обслуговування і компетентність співробітників бібліотеки
 

Лічильник PR-CY.Rank